ГЛИ́БОКО, рідко ГЛИБО́КО.
1. Присл. до глибо́кий. Глибоко в долині блакитна Спокійна річка біжить (Л. Укр., IV, 1954, 94); У вогкий пісок глибоко вбито вербового кілка (Донч., V, 1957, 7); Ці кручі йому теж залишилися глибоко в пам’яті (Баш, Вибр., 1948, 12); За своїм характером народна художня творчість є глибоко реалістичною (Мист., 6, 1955, 6).
2. у знач. присудк. сл. Про значну відстань вглиб, про велику глибину. Там-то глибоко — жабі по око! (Укр.. присл.., 1955, 322); — Ух, глибоко! Ух, глибоко! Гляди, не втопися ще (Мирний, III, 1954, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 83.