ГЛУМЛИ́ВІСТЬ, вості, с. Абстр. ім до глумли́вий. Діставши з Варшави якогось листа, пан Бжеський поплескав його [Янека] по плечу і сказав без звичної глумливості: — Ну, радій, Янеку! Днями стану я майже першою людиною в крулевстві [королівстві] і не забуду тебе (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 88.