ГЛУ́ХНУТИ, ну, неш, недок.
1. Втрачати слух, ставати глухим. Люди глухли від ненастанного шуму (Фр., VIII, 1952, 7); Снаряди летять, .. здається, над самою головою, аж глухнеш від них, аж лопаються барабанні перетинки (Гончар, Людина.., 1960, 94).
2. Ставати нечутним; затихати (про звуки). Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне (Л. Укр., II, 1951, 530); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (Кол., На фронті.., 1959, 115).
3. Переставати діяти (про мотор). Задні пасажири клюють носами у плечі передніх, мотор глухне, злива молотить по машині (Ю. Янов., І, 1958, 595).
4. перен. Поступово зменшуватися; слабшати, зникати. Сили мої глухнуть, серце тліє.., а я думаю зробити що добре… (Мирний, V, 1955, 346); Де трафарет — там поезія глухне, думка в’яне, почуття зника (Літ. газ., 12.1 1962, 2).
5. Переставати розвиватися; занепадати. — Пустіє, глухне наш край!..— казав іноді Мирін, згадуючи давнє (Мирний, І, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 89.