ГЛЯ́НУТИ, ну, неш, док. Однокр.до гляді́ти 1. На Йвася глянула [мати], взяла його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла (Шевч., II, 1953, 287); Глянули одне на одного, і погляд ковзнув повз погляд (Гончар, II, 1954, 28); * Образно. Вже осінь глянула до двору, Мені б до школи в цюю пору (Мал., III, 1957, 485).
◊ Гля́нути пра́вді в о́чі (у ві́чі) див. о́ко; Гля́нути сме́рті в о́чі (у ві́чі) див. о́ко; Гля́нути хоч одни́м о́ком див. о́ко; І вго́ру гля́нути ні́коли (нема́є ча́су, не даю́ть ) і т. ін. — про надмірну завантаженість, відсутність вільного часу. Щоденні репетиції і спектаклі часом не дають їм і вгору глянути (Л. Укр., V, 1956, 239); Учасники Вітчизняної війни, які пропустили кілька років [навчання], — їм ніколи і вгору глянути, у них немає ні дня, ні ночі, треба надолужувати час (Ю. Янов., І, 1958, 468).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 91.