ГНИЛЬ, і, ж.
1. Що-небудь розкладене, зруйноване гниттям. Повітря було важке, пересякле гниллю й тютюновим димом (Кобр., Вибр., 1954, 124); Відчувати фарби життя — головне. Щоб не було воно стежкою в темному лісі, де віти придорожні б’ють по очах, де туман і пахуча гниль (Ю. Янов., 1, 1958, 170); * Образно. Невже у вас припало серце гниллю І не вража сльоза бідот людських? (Стар., Вибр., 1959, 13).
2. перен. Що-небудь розтлінне, порочне, аморальне. Хоч вихований при княжнім дворі і зіпсований гниллю та підлотою, він усе-таки був рицар, вояк (Фр., VI, 1951, 49); Гострим, гнівним словом вони [сатиричні пісні] викривали гниль і.. паразитичну суть царизму (Мист., 1, 1955, 25).
3. Загальна назва хвороб рослин, спричинюваних деякими видами бактерій або грибів. У вологі роки коноплі часто уражує біла гниль (Техн. культ., 1956, 177); Суха гниль сильно уражує бульби [картоплі] переважно в другу половину зимового зберігання (Картопля, 1957, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 93.