ГНОБИ́ТИ, гноблю́, гно́биш; мн. гно́блять; недок., нерех.
1. Жорстоко пригнічувати, не давати вільно жити; експлуатувати. І кріпосництво і капіталізм гноблять робітника і прагнуть вдержати його в темноті (Ленін, 20, 1950, 342); Нам сталий мир з народами тримати, і щоб ніхто нікого не гнобив! (Тич., II, 1957, 255).
2. перен., рідко. Те саме, що гніти́ти 2. «Дурні думки», як він називав їх, «дурні питання», на які він не вміє дати відповіді, починають мучити його, заколочувати спокій, гнобити серце й мозок (Коцюб., І, 1955, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 97.