ГНОМ, а, ч. У давньому фольклорі германських і романських народів — дух у вигляді потворного бородатого карлика, що нібито жив у надрах землі і охороняв підземні скарби. Он десь блиснув під горою світ: то печера освічена, там танцюють гноми (Н.-Лев., III, 1956, 312); Нарешті бороду скинено під ноги. Анрі-Жак із бородатого гнома обернувся на бравого хлопця, трохи тендітного і малого на зріст (Ю. Янов., І, 1958, 400); * У порівн.У травах коник, як зелений гном (Рильський, І, 1956, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 98.