ГНУЗДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Надівати гнуздечку. Держить [Прокіп Іванович] коня за перенісся і уздечку накидає, вже й гнузда (Стор., І, 1957, 183); [Антон:] Ну, а я свого огаря [коня].. гнуздаю! Ось-ось скоро й цурку надіну на губу! (Кроп., І, 1958, 170).
2. перен. Брати владу над ким-небудь; приборкувати когось.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 98.