ГНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гну́ти 1. Щорсом вона [зброя] кута, У бою не гнута, Під червоними знаменами Слава їй здобута! (Мал., І, 1956, 190); // у знач. прикм. Велика весела хата.., кругом попід стінами гнуті стільці; з боків — двері (Мирний, V, 1955, 179); Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом (Досв., Вибр., 1959, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 99.