ГОЙДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. перех. Приводити що-небудь у рух із сторони в сторону або зверху вниз. Човник натрапляв на бистрину в шумі; вода гойдала його, неначе трісочку (Н.-Лев., III, 1956, 225); Легкий вітер гойдав пожовклі крони дерев (Шиян, Гроза.., 1956, 87); // безос. З Мессіни до Неаполя гойдало нас страшенно (Коцюб., III, 1956, 355); // Піддавати когось ритмічному рухові на (в) чому-небудь з метою розваги, усипляння. Груба Берчиха гойдала дитину в колисці і плела панчоху (Коцюб., 1, 1955, 27); Іван бере сина, гойдає його, мугиче якусь пісеньку без слів… (Руд., Остання шабля, 1959, 253); Біля муру дві бабусі гойдали своїх унуків на возиках (Хижняк, Килимок, 1961, 24).
2. неперех. Робити рухи чим-небудь. Купи зеленого молодого очерету ледве гойдали зеленим довгим листом (Н.-Лев., II, 1956, 129); В лісі вона сідала десь на галузку і гойдала ногами, тугими І молодими. Наче русалка (Коцюб., II, 1955, 213); Поміж терном, на видноті, гойдає колючими батогами шипшина (Кучер, Прощай.., 1957, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 106.