ГОЛГО́ФА, и, ж., заст. Місце страти (від назви гори Голгофи в Єрусалимі, де відбувалася страта). Не стоялося їм [Хмелевському і Хмельницькому] на одному місці, з якого так чудово було видно і натовп на площі, і саму «голгофу», як прозвав Богдан поміст кари ще з першого погляду (Ле, Хмельницький, І 1957, 184); Вся інтелігенція зі сходом сонця піде на голгофу: трупами і кров’ю позначиться ця її остання путь… (Кач., II, 1958, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 106.