ГО́НЩИК, а, ч. Учасник гонок. Останні кілька десятків метрів човен пролетів із швидкістю, якій могли позаздрити найкращі гонщики міста (Собко, Скеля.., 1961, 130); * У порівн. Спинив [Грім] мотоцикла, висадив Гната і знову полетів до своєї контори, припавши грудьми до руля, розпластався на рамі, наче справжній гонщик на змаганнях (Кучер, Трудна любов, 1960, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 124.