ГО́РЕЦЬ, рця, ч. Житель гір; горянин. Коли поставили на стіл десять повних кошиків винограду, добродушні горці оніміли від захвату (Довж., Зач. Десна, 1957, 261); На устах стрункої путивлянки, В коломийці горця-юнака, В хорі нагородженої ланки — Легендарне ймення Ковпака (Воронько, Тепло.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 129.