ГОРНУ́ТИСЯ, горну́ся, го́рнешся, недок.
1. Те саме, що пригорта́тися 1. Мелашка, як горлиця, горнулась до Лавріна (Н.-Лев., II, 1956, 313); Все тісніше горнучись одне до одного, ішли [Вустя і Леонід] кудись навмання (Гончар, Таврія, 1952, 238); * Образно. З темного моря білява хвилечка До побережного каменя горнеться (Л. Укр., І, 1951, 149); // перен. Відчувати потяг до кого-, чого-небудь; прагнути чогось. — Росте й горнеться [Сава] кудись… Та не до доброго й не до нас (Коб., II, 1956, 21); Середульший [син] горнеться до пісні, скрипку дістав, по нотах вчиться грати (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 28); // перен. Прагнути до зближення з ким-небудь. Горнувся він чогось до мене і я його вподобав: такий говіркий, про все розпитує, про все хоче знати (Вас., 1,1959, 251); Як і кожний великий народ, весь час ти [український народе] горнувся до тих народів, які обстоюють конкретну істину і справедливість (Тич., III, 1957, 158); * Образно. Тільки тим недобра [земля], що не горнешся до бідного (Коцюб., II, 1955, 16).
2. у що, діал. Закутуватися. Люди довкола горнулися в свій подертий убогий одяг (Сміл., Сашко, 1954, 101).
3. діал. Скручуватися. Пелюсточки, ледве пробившись на світ, горнулися в дудочки (Десняк, І, 1955, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 134.