ГОРО́ДЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до горо́д. Коли одна половина села пускала її [воду] на свої городчики, у другої боліло серце (Коцюб., І, 1955, 394).
2. діал. Палісадник. Між тими двома домами двірок стоїть, перед вікнами городчик (Свидн., Люборацькі, 1955, 54); Приснилося жінці, що в її городчику виросла ружа (Калин, Закарп. казки, 1955, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 137.