ГОРОЇ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., розм.
1. Триматися зарозуміло, чванливо; козиритися. [Єгер (гороїжиться, вигукує):] Гей, Вельцелю! Зараз мені став дві кварти! Я плачу. Думаєш, може, я побрязкачів не маю? (Л. Укр., IV, 1954, 227); Андрон гороїжився і йшов на збори з незалежним, зневажливим виглядом (Донч., Зоряна фортеця, 1933, 72).
2. Підніматися, стовбурчитися. Вона.. дивилась на море, що.. гороїжилось грізними бурунами (Л. Укр., III, 1952, 612).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 137.