ГОСТРОКОНЕ́ЧНИК, а, ч. Кремінне знаряддя з загостреними кінцями і краями, яке використовували як наконечник списа або як мисливський ніж. Відколюючи від кремінного куска гострі трикутні пластини, людина навчилася виготовляти кам’яні гостроконечники та скребачки (Іст. СРСР, І, 1957, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 145.