ГОСТРОТА́, и́, ж. Властивість за знач. го́стрий. Попробував [професор] пучкою гостроту леза (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 165); Шкода, що ніс має зайву гостроту, заокругли його — і хоч портрета малюй для нащадків (Стельмах, Хліб.., 1959, 292); Гострота нюхової чутливості лівої половини носа вища за праву (Рад. психол. наука.., 1958, 21); Мабуть, єдиним в усій українській народній творчості є класичний за своєю лаконічністю, витонченістю і сатиричною гостротою анекдот про «доброго попа» (Наука.., 6, 1959, 47); На службу показу героїчного характеру народу ставився й такий випробуваний жанр поезії, як балада, з її драматизмом і незвичайністю подій та гостротою почуттів (Іст. укр. літ., II, 1956, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 146.