ГРАМА́ТКА, и, ж.
1. заст. Буквар. Діждали неділі, і Іван Федорович сходив до дяка і договорив за два мішки пшениці вивчити з Кириликом граматку (Мирний, І, 1954, 152); Романко налапав на полиці стару, заяложену граматку, і хлопці подались у стодолу. Почалось вчиття (Коцюб., І, 1955, 100).
2. церк. Поминальна книга або поминальний список. Маруся поставила до гурту і свою мисочку і граматку батюшці подала, щоб пом’янув її родичів (Кв.-Осн., II, 1956, 77); — Якби й ми несподівано наскочили, то не встиг би той ваш Наливайко і в граматку записатись (Ле, Наливайко, 1957, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 155.