ГРА́МОТНИЙ, а, е.
1. Який вміє читати і писати. Він грамотний, він письменний (Мирний, IV, 1955, 35); Батьки в мене були грамотні. Тобто вони вміли читати й писати (Вишня, II, 1956, 349); // у знач. ім. гра́мотний, ного, ч. Той, хто вміє читати і писати. — За грамотних не розписуйся (Головко, II, 1957, 59).
2. Який вміє граматично правильно писати. Грамотний учень; // У якому немає граматичних і стилістичних помилок.
3. перен. Який володіє необхідними відомостями з певної галузі, знаннями в певній галузі, справі. Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить (Шовк., Інженери, 1956, 185); — Людина він політично грамотна (Ле, Міжгір’я, 1953, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 156.