ГРАЦІО́ЗНИЙ, а, е. Повний грації, витончений у позах, рухах. Олеся вибігла на ганок і стала в граціозній позі (Н.-Лев., III, 1956, 134); Струнка, граціозна, легка, мов вітер, вона біжить стежкою, черкаючи білими рукавами колосся (Шиян, Гроза.., 1956, 484); // Який відзначається витонченістю форми. Барвінковий вінок квітчав граціозну голівку (Ільч., Серце жде, 1939, 49); Він оглянув величний храм граціозної архітектури Растреллі (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 121); // Витончено красивий (про художній твір і т. ін.). З приводу граціозної пісеньки «Утоптала стежечку» Шевченка якось запитували, чи не є вона фольклорним записом (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 161.