ГРИ́МАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. гри́мати 1 і звуки, утворювані цією дією.
2. Голосні дорікання, погрози і т. ін. кому-небудь. Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Гр., Без хліба, 1958, 151); Чи оті чигиринські хлопчаки люблять своїх батьків козаків за отакі грізні гримання? А може, козачі діти і не зазнають отаких гримань (Ле, Хмельницький, І, 1957, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 167.