ГРИМОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм. Підсил. до гри́мнути2. — Я відразу й не второпав: які дзвони, хто дзвонить? Подався за нею [тіткою Пріською], аж як гримоне [грім]… (Юхвід, Оля, 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 168.