ГРОМА́К, а́, ч., діал.
1. Баский кінь. Сівши на. таратайку, запряжену парою добрих громаків, торкнув [пан] рукою пишно вбраного кучера (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 453).
2. Дошка з сидінням, коробка, козуб і т. ін. з дном, покритим шаром льоду, або кусок льоду для з’їжджання з гори. Хто спускався на громаку з високої гори?.. Спершу не то спускатись, — униз страшно глянути… (Мирний, II, 1954, 184); Дзвониками дзвенять, шугаючи, діти з гори на громаках, як городні убехані опудала (Вас., II, 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 175.