ГРОМОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до грім 1. Ви натягали на себе укривало, але.. чули, як здригається від громових ударів будинок і люто хлеще у вікна дощ (Донч., VI, 1957, 82); // Який супроводиться громом; з громом. Вдень тут тепло, часто громові бурі набігають (Л. Укр., V, 1956, 201); Зловісна громова хмара заходить збоку, суне низько, пливе (Ю. Янов., II, 1954, 196).
2. перен. Який звучанням нагадує грім; дуже голосний, гучний. Зненацька пролунав громовий вибух, і ясний ранок зразу потьмарився (Гончар, І, 1954, 56); — Замовчіть, бісові діти, — гримнув Сагайдачний своїм громовим голосом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 472); // Дуже грізний. Хане громовим поглядом глянула на Купу (Фр., II, 1950, 83); А вчитель, наче довбнею, бив їх далі громовими словами (Донч., І, 1956, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 176.