ГРО́НО, а, с. Скупчення плодів або квітів на одній гілці; китиця. Він спинився біля куща і зірвав укрите синім пилом темне гроно винограду (Досв., Вибр., 1959, 431); Під вікнами Волиної квартири.. повісив свої грона бузок (Ю. Янов., II, 1954, 88); * Образно. І кличе синява жадана, І хоче гроно птиць ясне Догнати тінь аероплана (Рильський, І, 1956, 342); * У порівн. А кучері були, мов грона рясні (Л. Укр., І, 1951, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 176.