ГРЮКАНИ́НА, и, ж., розм. Ряд уривчастих, гучних, сильних звуків від ударів, падіння чого-небудь, розривів, розрядів і т. ін. Він слухав, як достукувався дощ у його вікно; як гула хата, коли розкочувалися страшні грюканини грому (Мирний, І, 1954, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 183.