ГРЮ́КНУТИ, ну, неш, док. чим і без додатка. Однокр. до грю́кати. Вона грюкнула дверима й увійшла до себе в хатину (Мирний, 1, 1954, 297); В Хомашиному дворі грюкнули засуви (Чорн., Визвол. земля, 1959, 76); Вій так грюкнув кулаком об стіл, що тарілки підлетіли вгору (Дмит., Розлука, 1957, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 184.