ГРІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок.
1. Робити, чинити гріх (у 1, 2 знач.). [Іван:] Хто спить, той не грішить (К.-Карий, III, 1961, 28).
2. проти чого, чим. Порушувати якісь правила, норми, допускати помилки. Спокуса велика — поговорити, побути разом з цікавими людьми .. — а через те часами грішиш проти роботи (Коцюб., III, 1956, 414); Ще твої невправні рими, і у віршах ти грішиш порівняннями старими, що стирчать, як той комиш (Тич., II, 1957, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 172.