ГУГНЯ́ВО. Присл. до гугня́вий. З усіх боків тяглися до нього старці: сліпі, безногі — гугняво лебеділи милостині (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 16); Імітуючи скрипучий супровід ліри, Геннадій проспівав гугняво (Вол., Місячне срібло, 1961, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 188.