ГУ́ЛЬКИ, льок, мн., розм. Те саме, що гу́лі1. А гульки, кажуть, доведуть, що й попоїсти не дадуть (Манж., Тв., 1955, 64); — І сорома тобі нема, — озвалась мати, — тато от-от духу пуститься, а тобі гульки в голові!.. (Свидн., Люборацькі, 1955, 75); Буркнув [Лобода]: — Що за гульки на роботі? (С. Ол., Вибр., 1959, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 192.