ГУ́ЛЯ́НКА, и, ж., розм.
1. Веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу. Гулянка ще не починалась. На естраді музиканти готували свої інструменти (Десняк, Опов.., 1951, 13); Далеко за північ у клубі тривала народна гулянка (Чорн., Визвол. земля, 1950, 188).
2. Місце для гуляння, розваг. — Я мерщій вирвалась від неї і чимдуж помчалася своїх на гулянці доганяти (Мирний, IV, 1955, 348).
3. Частування запрошених гостей, перев. з розвагами. Першої неділі, коли й батькові не треба було йти на роботу, влаштували бучну гулянку з необмеженою пиятикою (Смолич, V, 1959, 92); У Нехводьки була гулянка. Невістка подарувала старому батькові онука (Сенч., На Бат. горі, 1960, 37).
4. рідко. Ходіння чи поїздка куди-небудь для відпочинку, розваги. — Ходив гуляти на Рось. Може, й ти зо мною підеш на гулянку? (Н.-Лев., II, 1956, 139); Гулянка на босу ногу не проходила марно (Ковінька, Кутя.., 1960,6).
5. рідко. Гра в що-небудь. Несподівано зав’язується гулянка у «верха» (Вас., III, 1960, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 191.