ГУП1, виг., розм. Звуконаслідування, що означає глухий звук від падіння, удару, пострілу і т. ін. Дерево не здержало — так він [ведмідь] додолу впав — гуп! та просто на вовка (Укр.. казки, 1951, 36); Гуп! Через три хвилини знову: гуп! гуп! гуп! Це бригада гідробудівників.. разом з артільними майстрами забивають чавунною бабою нові дубові палі (Вол., Місячне срібло, 1961, 281).
ГУП2, у, ч., розм. Те саме, що гу́пання. Донісся до неї голос Василів, і зараз же почувся якийсь гуп… хтось біг, хтось гнався (Мирний, IV, 1955, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.