ГУ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до гу́пати. Здалеку заторохтіли гвинтівки й кулемет, гупнула важка гармата (Ю. Янов., І, 1954, 274); Гупнула [Наталя] дверима так, що аж стіни задрижали (Збан., Між .. людьми, 1955, 123); Вірьовка розв’язалась — уся споруда з дітворою глухо гупнула на землю (Донч., І, 1956, 441).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.