ГУ́СЕНИЦЯ, і, ж.
1. Видовжена личинка метелика з кількома парами ніг і гризучим ротовим апаратом. Щоб не допустити пошкодження капусти попелицею, посіви двічі обпилювали п’ятипроцентним дустом ДДТ, а гусениць збирали вручну (Колг. Укр., 8, 1950, 37); Зимують гусениці в коконах, у поверхневому шарі грунту (Зерн. боб. культ., 1956, 201).
2. Широкий ланцюг, що накладається на колеса трактора, танка і т. ін. для підвищення прохідності машини. Не минуло хвилини, як іще два танки горіли, а один — на підбитій гусениці — як повернув сюди боком, так і захряс (Головко, І, 1957, 288); Трактор ляснув гусеницями і завмер, здригаючись від натужного стукотіння мотора (Автом., В. Кошик, 1954, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 197.