ГУ́СНУТИ, не, недок. Ставати густим (у 1-3 знач.). Юрба гусне, зростає, а козаки все сунуть і сунуть крізь ліс (Тулуб, Людолови, II, 1957, 483); Молоко уже гусне, але ще йому не пора (Коцюб., II, 1955, 325); Крізь легкий серпанок туману, крізь нічний смерк, який гуснув щохвилини, Котовський ще виразно бачив темний контур транспорту над водою (Смолич, Світанок.., 1953, 599); * Образно. Довго, безвідрадно мовчали [Груня та Гнат], прислухалися, як гусне нудьга в грудях (Горд., II, 1959, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 198.