ГУ́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати, створювати сильні звуки. Фронт принишкнув, як перед бурею, лише зрідка де-не-де ліниво гухкали гармати (Гончар, І, 1954, 358); На ставу глухо гухкають прачами молодиці, перучи плаття в ополонках (Кучер, Трудна любов, 1960, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 200.