ДВИ́ГАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. Зрушувати з місця, пересувати, носити. Зет, сильно дужий, кремезний — двигає важке каміння і складає його перед Орфеєм (Л. Укр., І, 1951, 445); Взяла Лисичка мішок, несе-несе, двигає-двигає, далі сіла спочивати (Фр., IV, 1950, 56); [Мальванов:] Уявляю. Напевно, говорила, що я змінюю напрямок річок, двигаю гори і тому подібне (Коч., II, 1956, 27).
2. неперех., чим. Робити рухи, ворушити. Умира і не вмира [відьма]; і руками, і ногами не двига (Кв.-Осн., II, 1956, 223).
3. перех. Надавати руху чому-небудь; рухати. Дніпрова синя глибина Покірні двигає турбіни, 1 ллється електричний струм, Жадібні живлячи машини (Рильський, І, 1956, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 217.