ДВИГТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. двигті́ти і звуки, утворювані цією дією. День і ніч пролітали [поїзди] коло їхнього дому, стрясаючи своїм двигтінням підлогу, стелю, вікна (Кучер, Трудна любов, 1960, 277); Раптом крізь стрілянину він почув потужне двигтіння мотора і побачив, як з-за садка вийшов бронетранспортер (Багмут, Опов., 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 217.