ДВОБІ́ЙНИК, а, ч. Учасник двобою (у 1 знач.). Уклонившись двобійникам, Філіпп, не мовлячи й слова, простяг владиці.. рембрандтівський образок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 255); Плащі двобійники зняли І пістолети підняли (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 220.