ДВОЇ́СТО, рідко. Присл. до двої́стий 1. Не знайшов [Бальзак] у собі мужності відкинути її пропозицію. Сказати «ні» він не наважився, замість відмови він двоїсто сказав: — Дякую за запрошення. Я подумаю (Рибак, Помилка.., 1956, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 222.