ДВІ́ЙКА, и, ж.
1. Назва цифри і числа 2; // розм. Назва різних предметів, нумерованих цифрою 2 (трамвай, автобус і т. ін.); // розм. Кількість із двох одиниць. Василь повернувся раптом у село з роботящою, мов бджола, жінкою та ще з двійкою таких дітей-близнюків, як огірочки (Козл., Опов. І. Клена, 1950, 26).
2. Оцінка успішності в навчанні, бал 2, що у п’ятибальній системі означає «незадовільно». Школяр нічого не знав, і вчителька поставила йому двійку (Донч., V, 1957, 445); Один Волік нахапав двійок з граматики, читання й арифметики (Коп., Сон. ранок, 1951, 78).
3. Гральна карта з двома знаками.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 218.