ДЕТОНУВА́ТИ1, у́є, недок. і док. Піддаватися детонації (див. детона́ція1). Під час випробування моторів з підвищеним тиском виявилось, що для цих моторів потрібний новий бензин, який би не детонував (Нафта.., 1951, 18); * Образно. Б’ють гармати і детонують всі кінці землі (Тич., І, 1957, 123).
ДЕТОНУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок. і док. Відхилятися від правильного тону в музиці, співі; фальшивити. Він був середній музикант. Часто детонував (Моє життя в мист., 1955, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 258.