ДЖЕНТЛЬМЕ́Н, а, ч.
1. Людина, що додержується прийнятих у буржуазно-аристократичному суспільстві правил поведінки. Сер, містер, мосьв, кавалере, джентльмен, Мій пане чи навіть мосьпане! Тобі не до серця у наших знамен Цей колір, занадто багряний (Рильський, Мости, 1948, 112); * У порівн. Одначе всі паничі були.. звичайні й делікатні, як аглицькі джентльмени (Н.-Лев., II, 1956, 72).
2. Про людину, яка відзначається вишуканістю одягу і манер. — Він все прибраний по-європейськи, виголений.., — одним словом, джентльмен (Фр., II, 1950, 376); Із стола хустинка впала. Петя — хвать: — Будь ласка! — Ви джентльмен! — вона сказала Почалась… «зав’язка» (С. Ол., Вибр., 1959, 243); * У порівн. А іноді — немов джентльмен. Сам [Дніпро] синій весь, у білих берегах-панчохах (Тич., І, 1957, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 262.