Що oзначає слово - "дзвін"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ДЗВІН1, дзво́на, ч. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий.. гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Н.-Лев., II, 1956, 267); Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін (Смолич, II, 1958, 31); * Образно. — А хіба це ваш дім? — простодушно спитав Михайлик, рукою широко обвівши й степ, і неозорі далі, і синій дзвін небес (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 47); * У порівн. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Шевч., II, 1953, 275).

ДЗВІН2, дзво́ну, ч. Те саме, що дзвені́ння. Чув дзвін, та не знає, звідки він! (Укр.. присл.., 1955, 185); Враз її збудив звук. Тепер вона зрозуміла — це був тоненький дзвін електричного дзвоника (Смолич, І, 1958, 84); * У порівн. — Леско! Леско! — гукнув дід, і голос його, як дзвін, роздався по лісу (Мирний, І, 1954, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 264.