ДЗУМ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. дзумі́ти. Бджілка на шибці на секунду примовкла, тоді знову завела своєї — дзум та дзум — ще дужче (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.