ДИВОВИ́ЖНО. Присл. до дивови́жний. Роздутий свинячий пухир з грішми дивовижно схожий зараз на стару жабу (Стельмах, Хліб.., 1959, 122); Шевченко був людиною дивовижно широких естетичних обріїв, глибоким знавцем.. музики, театру, архітектури (Вітч., 3, 1961, 136); Юнацьке обличчя зробилося дивовижно прекрасним і натхненним (Ю. Янов., І, 1954, 48); // у знач. присудк. сл. — Дивовижно! Неймовірно! — обурювався в колі своїх однодумців аптекар Лякін (Шиян, Гроза.., 1956, 265); [Флюгель:] Я не розумію вас. Ви — і хвилювання перед виходом! Дивовижно (Собко, П’єси, 1958, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 273.