ДИ́КИЙ, а, е.
1. Який перебуває у первісному природному стані, живе на волі, не приручений, на відміну від свійського (про тварин). І звір того не зробить дикий, Що ви, б’ючи поклони, З братами дієте… (Шевч., II, 1953, 93); В Карпатах і Кримських горах можна зустріти благородних оленів, диких кабанів, козулю,.. видру (Цюпа, Україна.., 1960, 88); // Який росте без втручання людини, некультивований, на відміну від садового, городнього (про рослини). Далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні (Н.-Лев., II, 1956, 169); Почала рости в лісовій гущавині дика кисличка (Ів., Опов., 1949, 172); // Не оброблений рукою людини, не заселений (про місцевість). Зайшли ми дуже далеко, аж до печер самих. А місце дике таке, неоселяне! (Вовчок, І, 1955, 230); На схід від Чернігова — дике поле, печеніги. Зніме князь Оскол свої сторожі по Сейму — от і відкритий печенігам шлях на Київ (Скл., Святослав, 1959, 36); // Пустельний, глухий. По обіді блукаю по диких скелях або ловлю з Горьким (з яким я близько зійшовся) рибу (Коцюб., III, 1956, 361).
2. Який перебуває у стадії первісної культури (про людей). — Той темний, дикий народ, проклятий мною, і тут не давав мені спокою (Коцюб., І, 1955, 259); Навколо ліс, самотні села і люди дикі, мов шипшина (Тич., І, 1957, 115); //у знач.ім. ди́кий, кого, ч. (мн. ди́кі, ких). Дикун. Дарка.. протанцювала щось подібне до танцю диких (Л. Укр., III, 1952, 647).
3. Сором’язливий, відлюдкуватий. Деякі сміялися з неї [дівчини], що вона така дика, деякі жаліли її (Гр., Без хліба, 1958, 39); Вже до кінця танців Йон не від-ступавсь від Гашіци.., а дика спочатку дівчина дедалі рахманішала (Коцюб., І, 1955, 235); // Полохливий, неприборканий (про тварин). Дикий, норовистий лошак. Він любить скидати ремінь зі шківа, він нестримно мчить уперед, хід його нерівний, рвучкий (Донч., III, 1956, 386).
4. Який важко стримати; нестримний. В серці бідного молдувана надія боролась з жадобою дикої помсти (Коцюб., І, 1955, 215); Велет глянув, подивився, диким реготом залився, наче грім загуркотів (Забіла, У.. світ, 1960, 153).
5. Який виходить за межі відомого, звичайного; неймовірний, страшний. Великий Жовтень, знищивши ті дикі переслідування, яких зазнавали українська мова й література за царського режиму, відкрив широку дорогу.. художній книжці на Україні (Вітч., 5, 1956, 123); // Який викликає подив; незвичайний, дивний. — Диким здавалося і не вірилось просто, що так могло бути: журилась [Марія], а через хвилину — сміх (Головко, II, 1957, 101).
◊ Ди́кий ка́мінь — усяка тверда гірська порода, перев. сірого кольору. Біля.. дверей лежав порослий мохом дикий камінь (Перв., Невигадане життя, 1958, 146); Ди́ке м’я́со, розм., заст. — хворобливий наріст біля рани, яка довго не загоюється. [Марусяк:] А як там рана?.. Дике м’ясо Не показалось? (Фр., IX, 1952, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 274.