ДИ́МКА, и, ж.
1. рідко. Те саме, що серпа́нок. Обличчя зорі ясночоле засяє у очі мої, крізь вікна кружлятиме поле і в димці блакитній гаї (Сос., II, 1958, 192).
2. заст. Товста бавовняна тканина, перев. смугаста. — Слухай, Дарко, чи ти ж собі справила таку спідницю, як то була в мене?.. — Ей, де там! Мати з димки пошили (Л. Укр., III, 1952, 652).
3. перен., рідко. Саморобна горілка-сирець; самогон. Рибалка витягнув з кишені пляшку пекучої, мов вогонь, димки (Шиян, Партиз. край, 1946, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 278.