ДИМО́К, мку́, ч. Зменш.-пестл. до дим 1. З димарів димок завився, Мир увесь заворушився (Щог., Поезії, 1958, 181); Дим-димок од машин, мов дівочі літа… (Тич., І, 1957, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 278.